Владислав Лобач - У колі родини

Ви чекаєте, коли я знов наберу,
Чи коли приїду й обійму.
Скільки б років не було –
Ви хвилюєтесь все одно.
Батьківську любов не пояснити.
Вона жила і завжди буде жити
У наших серцях, в очах, у словах, у всьому…

І я знову додому, і чомусь кожен раз
На старому балконі зупиняється час.
Ми про все й ні про що, ми настільки щасливі,
І я дякую небесам, що можу бути у колі своєї родини.

І що б не було, я знаю, що завжди
Ви будете підтримкою, і неважливо,
Буду правий чи ні.

Так багато було за життя, згасали почуття,
І в момент друзі ставали ворогами,
Але ніщо не роз’єднає нас із вами!